Ми - нащадки Кобзаря

Ми – нащадки Кобзаря

Анотація

Мета роботи: вшановувати пам’ять видатного поета України Т.Г. Шевченка; формувати культуру мовлення через красу і багатство Шевченкового слова; виховувати любов до рідного краю; викликати бажання читати твори Кобзаря; розвивати творчу уяву і мислення учнів.

Актуальність. На сучасному етапі  викладання української  літератури вимагає від вчителя-словесника тісного спілкування з учнями, формування активної особистості. Ми повинні навчити учня  самостійно діяти, приймати рішення, пристосовуватися до нових умов життя; творчо мислити, уміло працювати з інформацією, вміти адекватно реагувати на життєві виклики, самостійно працювати над розвитком власного інтелекту.

Для того, щоб сформувати таку творчу особистість, на кожному уроці я намагаюсь залучати дітей до різних видів роботи, розвивати в учнів бажання висловлювати своє ставлення до того чи іншого явища, події, образу.

 У своїй  педагогічній практиці вважаю основним метод особистісно зорієнтованого навчання. Кожний урок – це діалог з класом. Треба  зацікавити учнів, розбудити в них творчу активність, заохотити до спільної роботи. Співпраця з учнями – запорука успішного викладання української  літератури.

З власного досвіду я переконалась, що дуже важливо, щоб учні пережили твір, а не просто прослухали, щоб  відчули в  ньому те, що прагнув донести  письменник до читача, щоб доторкнулися до історії життя автора.

Я вважаю, що справжнє читання - це співпереживання, бо найтонші й найживотворніші  переживання– це почуття. А як цього досягти?

Ось тут і допоможуть інсценівки. Коли учні спостерігають за героями (дійовими особами), вони яскраво уявляють прочитане, емоційно переживають, виявляють свої симпатії та антипатії. Це сприймання твору серцем.

 Такий твір залишається довше у пам’яті.

Інноваційність. Вивчення життєвого і творчого шляху письменників через інсценізації.

Практична значимість роботи. Представлені матеріали можуть бути застосовані у своїй роботі вчителями української літератури та педагогами-організаторами загальноосвітніх навчальних закладів.

Очікувані результати. Розвиток творчої, креативної особистості, здатної реалізувати свій потенціал в умовах ринкової економіки.

Літературно-музична композиція

«З Кирилівки у великий світ»

(На сцені Кобзар виконує пісню «Думи, мої…».

Голос за сценою).

В похилій хаті,край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

Звучить музика «Зоре моя, вечірняя»

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик. До неї підходить хлопчик).

Тарас. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мама. Так, синку, правда.

(Жінка сідає на лавку, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає колискову).

Тарас. А чому так багато зірок на небі?

Мама. Це коли людина в світ приходить, Бог свічку запалює, і горить свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарас. Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні і великі, а інші ледь видно?

Мама. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей ясно і світло, це далеко видно.

Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мама. Старайся, мій хлопчику.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою.

Ми вбогі, змучені раби

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край-

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами злитій.

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

(Під музику іде).

Тарас. У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила…(дивиться у слід)

(Входить козак).

Козак. Здоров був, хлопче.

Тарас. А здорово, діду.

Козак. Ти хто такий, хлопче?

Тарас. Я – Тарас, а по батькові Шевченком звуть.

Козак. А родина в тебе є?

Тарас. Я – сирота: ні батька, ні неньки не маю, а брати мої і сестри весь день мусять працювати на панщині… та я знаю від діда івана, що не завжди мій рід був у неволі… знаю, що колись мої предки, славні козаки, у саму Візантію в походи ходили, бідних бранців християнських з неволі визволяли. Славний був колись козачий рід!

Козак. А де ти живеш, хлопче?

Тарас. В тому селі, що там унизу, в Кирилівці, що належить панові Енгельгардові.

Козак. Та, значить, це твоя Батьківщина?

Тарас. Не тільки це село моя Батьківщина. Бо всі мої лани широкополі, і Дніпро поміж зеленими берегами. Мій і Київ золотоверхий, і вся Україна –прекрасна – вся моя!

Козак. Вся кажеш?

Тарас. Вся, бо я її люблю.

Козак. А що ти тут робиш?

Тарас. Ягнята стережу, та не свої. Але коли виросту, буду вірші-пісні писати про давню славу, про волю козацьку. Буду картини малювати, змалюю всю красу України, щоб усі знали, що кращої за неї нема в усьому світі!

Козак. Бачу, хлопче, ти той, кого я давненько шукаю. Шукаю я по всій нашій землі хлопчину, що розбудить козацьку славну волю. І знайшов тебе, мій сину… на тобі, дитино, золоте перо! Бо не шаблею будемо давню славу будити, а оцим пером.

(Виходять дві дівчинки, одягнені в український одяг)

1.     В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні, і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої сумні.

Іду крізь свята і крізь будні,

Крізь глум юрби і суєту,

Ні, не в минуле, а в майбутнє

До тебе я, Тарасе, йду!

2.     Збулось пророцтво мудрого Тараса,

Ми зрозуміли, що ми є Народ.

У єдності, братерстві і любові,

Йдемо ми разом до нових висот.

Хай сяють золотом над нами

Великої країни прапори.

Ми – українці, Бог і слава з нами,

Ми є і будем, ми завжди були.

1.     Тарас Шевченко, як і червона калина, є символом нашої землі (роздає калину глядачам ).

2.     Розкрийте червону ягідку – і ви побачите зерня – воно схоже на серце.

1.     Серце у нас одне!

2.     Шевченко у нас один!

1.     Одна у нас Україна!

2.     А слово Шевченка лунає по всьому світу.

(Діти читають «Заповіт» різними мовами).

1.     Русский

Как умру, похороните

На Украйне милой

Побреди широкой степи

Выройте могилу,

Чтоб лежать мне на кургане

Над рекой могучей,

Чтобы слышать

Как бушует

Старый Днепр под кручей.

2.     Болгарська

Щом помкне от Украйна

Днєпр ким морето

Кирви вражи – аз тога ва

Планіні, полєта

Ще оставя, ще отіда,

Чак прі бога в Рая

Да се моля. Дот агава

Господ аз не зная.

3.     Циканська

Гаравен ман те чянгендир

Сир упре уштена

Пастера чюр ден вастендир

Кхам бахт дикхена.

4.     Англійська

And in the great new family,

The family of the free,

With softly-spoken kindly word

Remember also me.

5.     Українська

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте.

І вражою, злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Разом. Ми не забудем тебе, Тарасе.

Літературно-музична композиція

«Ми – нащадки Кобзаря»

(Голос за кадром)

Яке в нас щастя… Болю аж по вінце! –

Богун, Нечай, і Гонта, й Морозенко…

Яке то щастя – бути українцем!

Бо українцем був Тарас Шевченко.

Євгенія Лещук «Дихаю рідною мовою»

Автор:

 Садок вишневий коло хати

Хрущі над вишнями гудуть

Плугатарі з плугами йдуть

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

(Селянська хата. Входить мати і хлопчик в українських костюмах)

Мати(зажурено):

-         Як гарно співають дівчата!

Звучить пісня «Ой розвийся та й сухий дубе».(Пісню виконують дівчата, які повертаються з роботи (ідуть в іншому кутку сцени).

Мати.  Стомилися, діти?

Дочка. Нічого, мамо, аби здоров’я та силу Бог дав, тоді й робота буде не страшна.

Син. Мамо, а вечеря готова? А то я дуже зголоднів.

Мати. Готова. Сідайте уже вечеряти…

(Всі сідають за стіл, вечеряють)

Автор:

 Сім’я вечеря коло хати

Вечірня зіронька встає

Донька вечерю подає

А мати хоче научати

Так соловейко не дає.            

(Спів солов’я)

Хлопчик. Мамо! А заспівайте оту пісню, що ви у полі співали, коли пшеницю жали. Бо такі гарні слова, що аж за душу беруть.

Дочка. А ти хоч знаєш, Назаре, хто ці слова написав?

Хлопчик. Так. Мені мати говорила, що ці слова Тараса Григоровича Шевченка.

Дочки. Мамо,  заспівайте!

Мати. Лише разом з вами.

(Виконують «Заповіт»)

Мати. Тримай, синку, Кобзаря. Бережи і читай. Бо в ньому наша біль, наша історія…

(Хлопчик починає читати вірш «Думка». Виходять інші діти. В руках тримаючи «Кобзарі», і читають твори Т.Шевченка)

1 читець. До тебе, батьку наш Тарасе,

Ми нині  й вічно ідемо.

Твого рядка живильну ясу

У душу й серце беремо.

Твого завіту – «Заповіту»

Потрохи осягаєм суть.

Помалу, звільна, по краплині

Долаєм у собі каламуть.

Лілія Куценко

 2 читець. Тарас гранітний дивиться суворо:

-         А ви гартуйте ваші голоси!

Не пустослів’ям, пишним та барвистим,

Не скаргами,

Не белькотом надій,

Не криком,

Не переспівом на місці,

А заспівом в дорозі нелегкій.

Ліна Костенко 

3 читець. Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле, неповитая

Квітчастим злаком! Розпустись,

Рожевим крином процвіти!

І процвітеш, позеленієш,

Мов Йорданові святії

Луги зелені, береги!

І честь Карминова і слава

Лиманова, а не лукава,

Тебе укриє дорогим

Золототканим, хитрошитим,

Добром та волею підбитим,

Святим омофором своїм.

3 читець. І люди темнії, незрячі

Дива Господнії побачать.

…Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами,

Без ґвалту і крику,

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

І пустиню опанують

Веселії села.

Тарас Шевченко

4 читець. Чи знав він –

Хлопчик з Моренців,

Як пас там гуси та ягнята,

Що всі його пани –

Мерці,

Йому ж –

В віках живим стояти?!

5 читець. Чи знав він –

Учень, як в дяка

Читати вчився і писати,

Що доля є його така –

Титан в безсмерті має стати!

Що в кожній школі,

В інститутах

Вивчатимуть слова Тараса,

На пам’ять вчитимуть…

6 читець.Чи знав

Поет, як серця рухи

В поеми перші перелив,

Що земляків бере за руки –

Веде

На нації вали?!

Що з «малоросів»

Словом створить

Національний моноліт,

Що в ті роки, в часи сурові

В серцях розтопить

Словом лід?!

1 читець.Чи знав

Пророк,

Коли творив

Свій «Заповіт»,

Немов молитву,

Що з тої сяйної пори

І він

І Нація – в єдине злиті?!

Що кожний крок її

Вперед

Є крок Тараса –

«Заповіту»?!

І знов вона

Свій меч бере,

Тарасів меч –

За Правду

В світі!..

М.Дербуш

2 читець. Він був і залишився з народом, і вдячні нащадки за це увінчали його найвищим званням – вічного свого сучасника, яке б століття не стояло за вікном.

3 читець. Тож повторимо за самим поетом:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудем.

(Діти виконують пісню «Пророчий голос Кобзаря»)

Пророчий голос Кобзаря

 З часів далеких і донині

 Про волю вольную співа,

 Про біль і щастя України.

        Про волю вольную, про волю вольную,

        Про біль і щастя України.

 Ім'я Тарасове святе

 В молитву-пісню переллється,

 Та у серцях всіх поколінь

 На віки-вічні зостається.

        Та в поколіннях він, та в поколіннях він

        На віки-вічні зостається.

 Його пророчії слова

 Одвічно совість нашу будять,

 Пересторогою звучать:

 "Ви схаменіться! Будьте люди..."

        Пересторога нам, пересторога нам:

        "Ви схаменіться, буде люди..."

Читець

Минають дні, минають ночі

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя. Гаснуть очі.

Усе заснуло. Серце спить (далі по тексту).

 Автор:

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх

Сама заснула коло їх

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

(Звучить пісня солов’я)  

   

 Паралельні світи

Композицію створено на основі поєднання уривків поезій Т.Шевченка і відомої сучасної пісні «Куди ми йдемо» (Rizups). Проведено актуальні паралелі минулого і сучасного. Слова Тараса Шевченка читаються на фоні музики «Думи мої», а сучасної пісні - на фоні мінусовки.

Все йде, все минає — і краю немає. 
Куди ж воно ділось? відкіля взялось? 
І дурень, і мудрий нічого не знає. 
Живе… умирає… одно зацвіло, 
А друге зав'яло, навіки зав'яло… 
І листя пожовкле вітри рознесли. 
А сонечко встане, як перше вставало, 
І зорі червоні, як перше плили, 
Попливуть і потім, і ти, білолиций, 
По синьому небу вийдеш погулять, 
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю 
І в море безкрає, і будеш сіять, 
Як над Вавілоном, над його садами 
І над тим, що буде з нашими синами. 
Ти вічний без краю!.. люблю розмовлять… («Гайдамаки»)

Все почалося з нічого і закінчиться нічим
Хто завжди був рабом, той залишиться ніким
Хто забув свою мову, той прокинеться німим
Хто не знає про добро, той завжди буде злим
цей світ готує помсту для невинних людей
вони не бачать сльози з маминих очей
вони йдуть на війну, підписуючи зраду
дають чуше життя - взамін беруть владу
світ не стоїть, він іде крок за кроком
несе нове зло сильнішим потоком
репресії, війни, геноциди, голокости
расові нерівнойти, теракти і помсти
кожен день нові хвороби і не знайдені ліки
кожен день хтось новий вкорочує віку.
А зло не спить, біда не ходить сама
Вони моляться про те, щоб була третя війна.

Куди ми йдемо стільки літ? Подивись, як гине світ
прийде час для життя, засміється вся земля.

У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком —
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий… («Сон»)

Влада світу в одних руках
картина правди відкрита в одних очах
з’явилося питання - яка ціна людини?
коли діти вмирають від звичайної вакцини
поки вони б’ються за правляче крісло
хтось за соломинку тримається міцно
для чого їм гроші? вони зникнуть безслідно
капітали ростуть, люди вмирають від сніду
де ангели наші? невже забули про нас?
брат вбиває брата в цьому світі образ
іде війна за нафту, задумайтесь на мить
хтось за корисну копалину у гробі лежить
хто не знає про добро, той завжди буде злим
Хто забув свою мову, той прокинеться німим
Хто завжди був рабом, той залишиться ніким
Все почалося з нічого і закінчиться нічим

Куди ми йдемо стільки літ? Подивись, як гине світ
прийде час для життя, засміється вся земля.

І люди темнії, незрячі,
Дива господнії побачать.
І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива,—
Се Бог судить, визволяє
Долготерпеливих Вас, убогих.
І воздає Злодіям на злая! («Ісаія. Глава 35»)
Світ впаде нам до ніг
розтане вогонь, запалиться лід
забудемо про біль, встанемо з руїн
прийде нове життя для кожної з країн
забудемо про біль, встанемо з колін
дізнаємось, як від життя радіти
не почуємо ніколи, як плачуть наші діти
Все почалося з нічого і закінчиться нічим
прийде час для життя, засміється вся земля.

Аналіз отриманих результатів

Діти з великою цікавістю та ентузіазмом беруть участь у літературних інсценівках, покращують естетичні смаки. Застосування даної методики покликане формувати культуру мовлення через красу і багатство Шевченкового слова, любов до рідного краю і народу. Учні готувалися за даними сценаріями до районного конкурсу, присвяченого Шевченківським дням, і здобули призові місця. Участь у подібних заходах викликає прагнення до самоствердження, самовдосконалення.

Протягом підготовки виховних заходів прослідковувалося формування в учнів ціннісного ставлення до себе, людей, природи, праці, мистецтва, держави, суспільства,  історичних, культурних і духовних надбань рідного краю та  поступово відбувається гармонійний розвиток особистості, її громадянської та соціальної активністі.

Мова творів Тараса Шевченка – феномен в історії української літератури

Поетична творчість Тараса Григоровича Шевченка є славою і шаною української поезії. Вона збагатила українську літературу не лише новими жанрами і темами, а й образами і почуттями – тому твори поета ще за його життя здобули визнання народу.

Творчість Шевченка знаменувала утвердження української народної мови на народній основі. У його поезії синтезувалася писемна і жива розмовна мова. Цей процес розпочався в кінці XVIII ст., продовжувався у творчості попередників Кобзаря. Шевченко став основоположником і української літературної мови.

За образним висловом Василя Стефаника, Шевченко українське слово перетворив на чисте золото поезії [3;5]. Він дбайливо відшліфував лексику, стилістику й синтаксис української мови, її фонетичні морфологічні та зображувальні засоби – і цим зробив нашу мову ще прекраснішою, гнучкішою, барвистішою, багатшою. Якщо українська мова сьогодні славиться своєю красою, зокрема багатством синоніміки, образністю, пестливістю, то примноженням цієї краси значною мірою маємо завдячувати Шевченкові.

Структурний феномен мови Шевченка полягає насамперед у тому, що вона, на відміну від мови Квітки-Основ'яненка чи навіть Котляревського, була зорієнтована на весь україномовний територіальний та історичний обшир. У ній, як і в мові Котляревського, ліричний струмінь злився з сатиричним, але горизонти лірики й сатири в Шевченка були набагато ширші, ніж у будь-кого з його попередників. Як казав сам поет, «Енеїда Котляревського — добра, а все-таки сміховина» [7; 175]. А далі продовжував: «Покійний Основ'яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислуховувався до язика, бо може його не чув у колисці од матері, а Г[улак]-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся».

Отже, предметом постійної уваги Кобзаря була не просто мова, а насамперед її зміст в устах народу і народні почуття. Ще одна не менш важлива особливість його мови — це те, що в ній при повному домінуванні народнорозмовного джерела знайшли належне структурне місце й елементи давніх слов'янських літературних мов.

Народнорозмовна основа поезії Т. Шевченка незаперечна. У ній органічно злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі.

Шевченко – поет цілком народний. Його «Кобзар» близький до народної пісні, у якій вилилася вся минула доля, весь справжній характер України, любов до Батьківщини, виблискує слава минулих подвигів.

Основу образної картини світу Тараса Шевченка становлять етноміфологеми – національно-своєрідні образи, що відбивають загальнолюдську дійсність, зокрема світ живої і неживої природи, через призму етнічних уподобань. Феномен Т.Шевченка, за висловом Є.Сверстюка, відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять [4;16]. Наприклад, за півстоліття до відкриття Київсько-Трипільської цивілізації В Хвойкою Т.Шевченко відобразив її глибинний дух у поезії «Саул»:

В непробудимому Китаї,

В Єгипті темному, у нас

І понад індом і Єфатом

Свої ягнята і телята

У вольнім полі вольно пас

Чабан було в своєму раї.

Геніальні рядки Т.Шевченка пізніше підтвердив В.Хвойка у трактаті «До запитання про слов’ян»: «…Я тим не менше зважуся ще раз заявити з усією певністю: в зазначеній у моїй практиці (починаючи з околиць Києва, в Київському, Канівському, Черкаському, Чигиринському, Сіверському, Липовецькому та Уманському повітах Київської губернії, у примикаючи до них північних частинах Херсонської і більшій половині Подільської губернії, а також частково в районі лівого берега Десни в Чернігівській губернії і в Прикарпатській області) з незапам’ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ орійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків – слов’ян. І, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною» [5;175 ], і з часом, як стверджує видатна донька України Леся Українка, «філологи й археологи дійшли висновку: прабатьківщиною аріїв-оріїв, які в середині II тис. до н.е. прийшли з Європи до Індії, було Подніпров’я».

Академік за дипломом і за дійсним членством в елітарній інституції митців, Т.Шевченко виплеснув на папір не лише згусток етногенної інтуїції, а й зливок фундаментальних сходознань, індоєвропейських вед. Великий поет називає нас рівночасними єгиптянам і шумерам, китайцям (це етноніми початку I тис. н.е.), індійцям, або мешканцям м.Бгарату, вавилонянам та іудеям, про яких у «Саулі» йдеться далі. Т.Шевченко ігнорує етнонімічну софістику Татищева-Карамзіна-Устрямова (останній пропонував царю Миколі I охрестити «руськими» навіть литовців на тій підставі, що Київську й Галицько-Волинську Русь заступила Русь Литовська), а згадує історичний період шостого тисячоліття до Різдва Христового. У час студентської юності Т.Шевченка індоєвропейські студії були дуже популярними. Багато учених, у тому числі й М.Максимович, захоплювалися порівняльним мовознавством. Останній першим висунув припущення щодо спорідненості й подібності санскритської фонеми – uk і тотожного стародавнього кореня в багатьох наших словах, зокрема в етнонімі Ук-раїна, тому пізніше метафора Кобзаря здобула теоретичний розвиток у наукових дослідженнях М.Максимовича, М.Драгоманова. До санскрито-українських паралелей зверталися також І. Франко, Леся Українка. Поет оповивав крилом слави українську історію. Як висловився Дж. Грабович, «...він співець і пророк, що передавав голос свого народу, він духовний батько відродження української нації» [1;1].

У мові геніального поета України відображені цілком народна фонетика й морфологія в їхній варіативності, представленій у говірках Середньої Наддніпрянщини, але без елемента спеціального копіювання, який був, скажімо, у Г. Квітки-Основ'яненка. Звичайно з кількох фонетичних варіантів слова або з кількох однозначних морфологічних форм Шевченко вибирав ті, які були йому звичні і які він чув не тільки на рідній Звенигородщині. А поїздив і походив він по Україні багато, прислухався, як говорять і в Києві, і в Полтаві, і на Слобожанщині, і на Поліссі, і на Поділлі. Побував і в Катеринославі, і на острові Хортиця. Скрізь чув і записував ту саму мову, її й відтворював у своїй поезіях, по можливості не вдаючись до вузькомісцевих слів і форм[2;18]. Звісно, оскільки українська літературна мова в цей час тільки-но творилася, у мові того чи іншого письменника важко виділяти загальнолітературні й діалектні елементи. І все ж не можна не зауважити, що Шевченко, який добре знав фольклор і відчував наддіалектність його мови, зробив ще один крок назустріч тому, що не роз'єднує, а об'єднує всі українські діалекти, — назустріч виділенню їх спільних рис. Комплексного опису мови творів Тараса Шевченка , навіть з огляду на відомі монографічні дослідження В.Русанівського, В.Ващенка, І.Білодіда, Л.Булаховського та ін.., досі немає. Творчість Кобзаря тематично дослідники пов’язують з історією України. Щоб відтворити боротьбу предків з нападниками, Тарас Григорович уживає багато історизмів (шелом, спис, улус, дружина, Русь, русичі), а також найменування історичних осіб та історичних географічних реалей (Олег, Святослав, Всеволод, Ігор, Володимир, Рогволд, Ярославна, Рогніда,  тощо).

Про енциклопедичні знання Тараса Шевченка свідчать історизми, що презентують староримську (кесар, раб, тіара, патриції, гладіатор,амфора), старогрецьку (гінекей, гетери, вісон, Троя), іудейську (фарисеї, бурнус, Іудея) історію. У творах поета значну роль відіграють архаїзми як стилістичні засоби для підкреслення урочистості, піднесеності зображуваного, а з другого боку – для виявлення іронії та сарказму («Псалми Давидові», «Пророк» та ін.

Основу образної картини світу Тараса Шевченка становлять предметні етноміфологеми, пов’язані з першоелементами природи: світилами, рослинами, птахами, стихіями (вогню, вітру, а особливо – води), меншою мірою – з тваринами. Етноміфологеми входять до складу лексичних одиниць (констант), бо називають універсальні явища і мають найменування в будь-якій мові. Наприклад, образ сича формується мовленнєвими синонімами сич, сичі, сова, сови, сивий пугач. Значення цих форм, які в тексті здатні заступати одне одного, характеризуються смисловою інваріантністю у межах полісемії. Серед значень цього образу зафіксовані «віщун недоброго», «віщун смерті», «суб’єкт ірреального світу», «знак пустки», «розбитого серця» тощо[6;203]. Вказані значення є похідними від народнопоетичних синтагм, тобто значення образу сича не тотожні значенням слів сич, сова, пугач у загальномовному словнику. У структурі художнього образу, зображеного поетом, відбулася активізація міфопоетичних і перехід у пасивний склад фоново-енциклопедичних ознак.

Народнорозмовна основа мови Т. Шевченка виступає досить виразно на всіх рівнях: лексичному, фонетичному, морфологічному і синтаксичному. І разом з тим кожен з цих рівнів засвідчує орієнтацію поета на первісне образно-художнє нормування мови в фольклорі і на свідомий відбір слів і форм відповідно до їх територіальної поширеності. Заслуга Т.Г. Шевченка перед українською культурою полягає насамперед у тому, що він надав літературній мові внутрішньої естетичної впорядкованості, збагативши народнорозмовну мову органічним уведенням у неї елементів з інших джерел і тим самим віддаливши мову літератури від побутової мови. Особливо помітна творчоестетична робота у синтаксичній організації тексту.

Т. Шевченко, на відміну від своїх попередників — поетів-романтиків — не стилізував свої твори під фольклор: він або трансформував його, або лише спирався на вироблені в ньому естетичні цінності. Його самобутня творчість органічно зливалася з фольклором як формою національного самовираження.

Тарас Шевченко – поет «національний в усіх виявах», а разом з тим «скрізь ставить проблеми загальнолюдські» [5;178], поет, що тримається на високості завдяки вічній актуальності опоетизованих ним загальнолюдських ідеалів. Т.Шевченко – поет великий і справжній, він створив стихію, у якій живе Дух Істини українського народу, як у своїй органічній стихії. Жодним поясненням не можна прояснити низку пророчих видінь поета, розтерзаного «на розпуттях все людних».

Актуальність Т.Шевченка сьогодні не в тому, що він порушував великі вічні питання, поставлені часом. Твори Тараса Григоровича Шевченка  мають цілющу властивість випрямляти, пробуджувати, підносити, зміцнювати в людині Людину, її духовні начала. Усі поетичні образи, створені генієм Т.Шевченка, є символічним уособленням любові, сили, слави, віри українського народу, його історії.

Великий внесок у становлення нової літератури та літературної мови – тільки частка життєвого й мистецького подвигу Шевченка, бо він не просто творив, а був змушений виборювати саме право на творення національної культури України для наступних поколінь.

 Список використаної літератури

1. Grabowich G.G. The Poet as Mythmaker. — Cambridge, 1988. — C. 1.

2. Доманицький В. Критичний розгляд над текстом Кобзаря. — К., 1907. — С. 24.

3. Жайворонок В.В. Лінгвостилістична основа поетики Т.Г.Шевченка//Мовознавство.-1994.-№1-2.-С.3-14.

4. Молочаєва К.В. Етноміфологеми у художньому мовленні Т.Шевченка: концепті знак//Мовознавство.- 1994.-№2-3.-С.15-20.

5. Потапенко О.І. Лінгводидактика. Курс лекцій.- К., 2005.-401с.

6. Словник символів культури України.-К., 2002.-252с.

7. Шевченко Т.Г. Твори у 10 томах. Том 1.-К, 1997.-300с.