Літературне кафе

Творчість моїх учнів
Каріна Колосовська

Україна моя у вогні…
Розлетілись і мовчать солов’ї,
Чорні ворони в небі кружляють
І добра вони нам не бажають.
Коли вже закінчиться війна,
І воскресне наша земля?
Солдатам великий уклін.
Всі їхні рани, всі слова прощання…
Вони - солдати, що кладуть життя
Заради нас і мирного світання.
І ми помолимось за них
У час страшний утрат таких гірких.

На столі горить свіча
Така яскрава і чомусь сумна
Біля неї плаче мати
І не знає, що сказати.
Свіча тихо догора
А війна іще трива…
На сході живого місця не знайти
Тільки чути звук стрільби.
Бідні люди, як можуть, виживають
Багато – житла не мають.
Всі мріють про  мирне місце,
Там де небо чисте-чисте.


Незалежна моя Україно,
Ми молимось за тебе щодня!
Ти для мене – славна й красива,
Богом дана моя рідна земля.
Ми віками тебе боронили
Зараз теж у біду не дамо
За нащадків, за мир та за долю
Воюють Герої АТО.
Буде жити квітуча країна,
Подолаємо всіх ворогів,
Бо для нас ти одна така – єдина,
Славна ненька моя Україна.
Україна зазнала багато страждань
Для неї війна – доба переживань.
За неї ми життя готові віддати,
Та душу ніхто не зможе забрати.
Ми зможемо рідний край відстояти,
А вороги ще будуть жалкувати.
На світі немає такої країни,
Що може нашу Україну розтоптати!

Гірко плаче моя Україна
Зустрічає бійця на колінах
Матері синів в дорогу проводжають
Та не знають скільки бід на них чекає.
Плачучи з синами розмовляють
«Повертайтесь живими»,- благають.
Чекають синів своїх мами
 І моляться вдень і вночі
Молитвами зцілюють рани –
Запалюють вічну свічу.
І тихо шепочуть:
 «Ми поруч із вами».



Анна Мельник

Повертайтесь живими

Скінчився бій, панує тиша
Повіяв вітер і розвіяв чорний дим.
У солдата серце ледве дише:
-         Спасибі, - каже, - що іще живий.
Скінчився бій…
Найкращі люди – волонтери
Солдатам добру пошту принесли –
Красиві, щирі голубки із білого паперу,
Слова, написані дитячою рукою.
Нас люди ще малими називають,
Та ми захисників підтримуємо всіх
І дуже просим вас:
Повертайтесь живими,
Ми дуже любим вас –
Своїх любих бійців.

Всі на світі бажання
Все, що можу, віддам,
Щоб на нашій Вкраїні
Мир завжди панував.

Ніхто й ніколи наш народ вже не зламає
Хоч, якби не хотів цього зробить.
Я впевнена й відверто заявляю,
Що ми , хоч трохи, та навчились жить.

Десь матуся без сну
Все чекає на сина
Він пішов на війну –
Захищать Україну.
Дружина й діточки
 Теж на тата чекають.
А він – патріот
Батьківщину від ворога захищає.

Рідна земля

Тут все моє:
Поля, гаї, ліси,
У небі співи журавлів.
Нехай повік у наших душах
Не згасне слово «Україна».
У цьому слові муки , радість і журба,
Які завжди у серці нашого народу.
І моє серце ще і зараз
Дуже-дуже так щемить
За волю й долю українського народу.

Зерна доброти

Хай цвіте Україна,
Цвіте і буяє.
Її руки ніжненькі
Хай людей обіймають.
Хай сміються й цілують
Губи ніжні й червоні.
Хай вже відпочивають ноги, що обходили
Землю нашу прекрасну –
Святу Україну.
Хай щасливими будуть
Люди, що воювали
За щастя України
І за те, щоб її не розділяли.
І я хочу, щоб всі ми
Україну любили
І зерна доброти
В землю рідну садили.

Назарій Лаганович

            Віра

Я вірю в Україну і в життя,
Братерство, щастя і свободу,
І у щасливе майбуття
Та мудрість нашого народу.

За все, що в нас було і є,
За все, що буде - сам не знаю,
Бог любить нас і нам дає
Життя, себе і все, що має.

Україно моя

Україно моя, Вкраїно велична ,
Красо невмируща!
В тобі живе  моє  серце й душа,
З кожним роком  любов моя дужча.

Ти - багата держава моя,
Неповторна, на весь світ одна
І славетна земля моя -
В тобі слава козацька і  майбуття
               

                           Рідна школа

У рідну школу я  ходжу
Там сумлінно я учуся
І не тиждень, і не два ,
А цілі місяці  труджуся.
Та, нарешті, дочекався відпочинку.
Здається, справжнє  свято
Прийшло в мою рідненьку хатку.
Порадів, повеселився, телевізор подивився -
Та за рідною школою засумував.

                                               Сніжинки

Падають  сніжинки,
немов балеринки
Кружляють та не сідають,
Міцної зими чекають.

 Зелена красуня

У вікно заглядає  ялинка мила,
Наряджена стоїть у дворі.
Розкішні гілки розпустила
Милуються – дорослі й малі.

Із неба на неї зірочки сяють
Сніжиночки спускаються  на гілля
Своєю красунею сильно пишаюсь
 Бо її  посадив  - я.


 Катерина Кісіленко

Життя
Життя летить, як пташка,
Його не зупинити.

Завжди треба спішити,

Щоб добрий слід по собі лишити.
Завжди треба пробачати
Людині помилки,
Батьків любити, поважати,
Застерігати від біди.
Завжди треба цінувати
Кожну мить свого життя -
Саме це все складає щасливе майбуття.

Ніколи
Ніколи не смійся з людини, що плаче,
Бо той, хто сміється, втрачає удачу.

Ніколи не бався ти з горем людським,

Бо, бавившись, можеш нашкодить собі.
Ніколи не будь ти нечесний душею –
Брехня не поможе, а знищить усе.
Люби Батьківщину, людей, увесь світ

І серце твоє буде завжди ясним.


Ярослав Вареник

Моя Україна

На світі багато чудових країн
Найкраща країна – моя.
Країна чудова – степи і Карпати,
Зелені садки біля кожної хати.
Мені наймиліша - моя сторона.
Як символ – верба і червона калина
Україну люблю -
Це моя Батьківщина,
Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн
Безсмертна моя Україна.
На землях твоїх неозорих степів
Живе працьовита і чесна родина.
Тут чистеє небо і сонце в зеніті
Зерно золотаве і грона налиті.
Квітуй, мов калина над плесами вод,
Будь в дружбі і праці міцна та єдина.
Тебе я люблю,
Моя Україно!


 Об'єднаймося ж, брати мої

колективна робота учнів 6 класу

 Здається, з України починався світ.
Хто хоче, той хай в це не вірить.
Подумайте – протягом століть
Забрати в кабалу її кожен мітить.
Та не слабкі ми духом - козаки,
Хоча весь час нас в рабство гнали.
Ми завжди рвали кайдани,
І гордо крила розправляли.
Ми України -  доньки і сини,
Майбутнє незалежної держави.
І хай не гострять зуби вороги,
Бо шаблі в руки ми уже побрали!
Юні стрітівчани

Україна… В одному лише цьому слові звучить ніжна чародійна мелодія народної пісні  та могутнє слово поетів-борців.
Україна – це країна, в якій борються за волю і проти рабства. Це країна краси і музики, смутку і жалю. Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені ліски, білі хатинки і лани… Лани золотої пшениченьки, яка годувала і годує наш народ. Тому, мабуть, ми і звемо нашу землю – годувальницею. Так повелося, що навіть у родинному колі ми бажаємо один одному мирного неба над головою та запашного хліба на столі. Тому, на мою думку, і з’єдналися на нашому стязі синій і жовтий кольори. Про український народ складено багато пісень і віршів. Це сильні, вільнодумні, працьовиті люди, які під час своєї багатовіковічної історії постійно борються за волю і долю України.
Ніжні і сердешні слова ми говоримо і будемо говорити про нашу Батьківщину. За Україну віддавали життя, для багатьох вона стала натхненням.
Все своє життя присвятив неньці-Україні її відомий син, якого ми сьогодні називаємо безсмертним, - Тарас Григорович Шевченко.
Тарас – в цьому імені передані муки, любов, історія наша, яку ми завжди будемо пам’ятати. Цей поет жив Україною, він боровся за її волю. Ми без Шевченка як земля без водиці. Ніхто і ніколи не забуде його любові і самопожертви до нашої рідної держави. Немає по всій Україні людини, яка б не захоплювалася творами відомого поета. У віршах Тараса Григоровича живе сам народ. Читаючи поезії Т.Г. Шевченка, ми знайомимося з народом, який вміє тяжко працювати і довго терпіти, цінує домашнє вогнище. Але найбільше цінує волю і прагне до неї. Своє життя письменник присвятив служінню рідному народу.
Сьогодні ми всі мріємо про прекрасне майбутнє, ми прагнемо сильної держави, яка не буде відставати від інших, адже Україна не гірша за інших. Навпаки – краща! Де ви ще на планеті знайдете такі запашні білі сади навесні, таке тепле, ласкаве сонце, таку неповторно червону калину за вікном, вербу, яка ніжно лоскоче обличчя листям? Україна – неповторна. Не віддамо її нікому! Об’єднаємося заради її краси!  
Щодня ми чуємо плани нових реформ в ім’я кращої долі України, яких бояться навіть наші батьки, то що вже говорити про дітей. Якщо не хочемо слухати тих, хто щодня нав’язує нам про мир і злагоду з телеекранів, то нехай духовним учителем і наставником для нас буде сам Тарас Шевченко, з чиїх уст пролунали ці слова, які стали заповітом нащадкам на довгі роки.  
Обніміться ж, брати мої, 
Молю вас, благаю! 
Анна Мельник, учениця 6 класу



Наша Батьківщина пройшла довгий, часом невимовно тяжкий шлях становлення державної незалежності. Коли говоримо про боротьбу за незалежність, то завжди згадуємо українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Тарас Шевченко жив у важкий час, саме тоді процвітало кріпацтво. Він докладав неймовірних зусиль для боротьби з усталеним суспільним ладом. Тема боротьби за свободу у творчості Тараса Шевченка логічно поєднувалася зі змалюванням майбутнього вільного суспільства. Він вірив, що настануть вимріяні часи, коли «незрячі прозрять», «німим одверзуться уста». Оновлення настане і серед людей і серед природи:
Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики, а раби тими шляхами
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.
Тарас Григорович закликав людей до єдності, братерства, піднімав їх національний дух, за що і був заарештований. …У людини було відібрано все: родину, волю, друзів, право на творчість. Зроблено все, щоб убити в ньому живу душу. Але того, що колись увібрав у себе його геній, що стало невід’ємною частиною його єства, цього не могли відняти ні цар Микола, ні жандарми, ні оренбурзький генерал-губернатор, ні новопетровські унтер-офіцери.
Український народ у 2013-2014 роках показав свою відданість Батьківщині, любов до нації, довів всьому світові, що живе ще слово Тараса серед українців. Він повстав у місті Києві на Майдані Незалежності проти цинічної влади. Малі та великі вийшли і показали своє братерство, єдність  у переконаннях. У жодному словнику чи енциклопедії немає підказки як жити країні, де працьовиті і чесні люди та, де завжди є ті, хто обманює і зраджує. Але  народ сам зорієнтувався, люди зрозуміли, що сила у єднанні.
Ще Шевченко писав: 
Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь!...
А це означає, що ми повинні прославляти свою культуру, звички, але це не повинно означати, що ми маємо не сприймати культури інших народів.
       А ще кожна людина має прагнути бути корисною іншим людям, тоді життя буде дійсно щасливим.  Відколи існує життя на Землі, такого рівня відносин між людьми не було. А значить і найближчим часом, поки наша духовність не виросте, сподіватися на таке покращення - марно.
Від прадавніх часів і до тепер на світі домінують сила і нещирість. Але, якби цьому не протистояло добро, мабуть, люди давно перестали б існувати і тому, тільки завдячуючи тій доброті, яка ще є, цей світ здатен існувати.
Поєднуючи все вищеописане, можна зробити єдиний висновок: тільки розвиваючи в собі все, що є в нас кращого і подавлюючи свою подразливість, злобність, агресивність, ми будемо готові зробити наступний крок - щире єднання. А коли, нарешті, всі народи зрозуміють, що сила не в руках поневолювачів, і коли їхні прагнення поєднаються, людство досягне найбільшого рівня розвитку.
Український народ повинен бути єдиний, міцний та незалежний. Він здавна випробовувався різними бідами, але ніколи не здавався. Цінуймо нашу Батьківщину, неньку-Україну.
Назарій Лаганович, учень 6 класу



Тарас Григорович Шевченко – оберіг української культури, тож єднання повинне починатися саме з нього. Потрібно читати Шевченка, розуміти і ставати ближчими до нього, один до одного. Бо саме Тарас Григорович мріяв про згуртування українців, їх підняття з колін на нові культурні та економічні щаблі.
Більш ніж півтора століття Україна вслухається у звучання дзвінких, мов бронза, слів «Кобзаря». Ця книга є музикою, його варто читати вголос, бо поліфонія Шевченка вразила сучасників у часи, коли російська мова була панівною в культурному просторі імперії.
Шевченко звів у своїх текстах національні символи та моделі поведінки, виділивши їх в окреме поле, на яке до нього претендували і російська, і польська культури. Більше того, він продемонстрував, що українська культура не обернена в минуле, що вона здатна існувати і приймати виклики сучасності. Найбільший з таких викликів – здатність до формування нації і держави. Тепер ми знаємо, що окреслені ним мова і культура змогли їх створити.
Сила мови текстів Шевченка настільки потужна, що здатна змінити світ навколо, створити цілу країну – Україну.
Тарас Шевченко не лише молився про єдність, він творив, беріг її. Він знав хвилини відчаю від безвиході, слабкості друзів і глухоти людей. Він добивався правди, а не визнання власних заслуг. А ще Тарас Григорович ніколи не боявся говорити правду: «Серце болить, а розказувать треба».
Ідея творчості Тараса Шевченка - це гармонія людини з іншою людиною і природою.
Українці ще залишаються розпорошеними, розрізненими – культурно, економічно, політично. Ще далеко до кристалізації нації. Але до цього потрібно йти. Бо пісок вітер розвіє і нічого від нього не залишиться, а кристал – один, він сильний. Він може протистояти  і воді, і вогню, і всім іншим незгодам. А потім засяє сонце і кристал заграє сонячним промінням. Українці варті цього!
Валерія Чхало, учениця 6 класу


У чому наша сила, брате-українець? Чи хочете ви, українці, врятувати себе? А як щодо спасіння неньки-України? Ми усі - її сини та дочки, і наш обов’язок – оберігати та плекати її, нашу матір. А ми розбіглися по кутках, заховалися, чекаємо порятунку звідкись. Єдиний порятунок – об’єднання! Навіщо Лівобережна та Правобережна Україна? Навіщо Західна та Східна? У нас одна на всіх Батьківщина з Богом даною назвою, мелодійною, як спів солов’я, - Україна. Об’єднаємося ж, брати, заради її порятунку!
Ми є. Були. І будем ми!
Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний
Ці слова актуальні сьогодні. Хоча незрозумілі ДНР і ЛНР воюють з Україною, але завжди українці будуть незалежними. Наша держава має багато патріотів, людей, які готові пожертвувати власним життям в ім’я правди й справедливості. Коли ми говоримо про патріотів, то завжди згадуємо ім’я Тараса Григоровича Шевченка. Тарас Григорович так давно залишив цей світ, але він живе у наших серцях. І твір «Об’єднаймося ж, брати мої», присвячений Шевченківським дням, також можна віднести в цей скрутний для України час до закликів пробудження національної свідомості українського народу.
Саме цій ідеї присвятив свій життєвий шлях і Великий Кобзар. Тарас Григорович Шевченко жив для українського народу, для держави, не дивлячись на свою можливу славу, він відвернув від себе спокійну долю, а людям подарував віру в себе і надію на краще життя.
У творчості Тараса Шевченка завжди наявні три стихії життя: минуле, сучасне і майбутнє. Коли поет писав про історичне минуле народу, він думав про те життя, яке бачив довкола себе, думав, як сприяти тому, щоб людина стала вільною, щоб жила любов’ю до ближніх і до рідного краю. У цьому криється, на думку поета, запорука щасливого майбутнього. Коли ж поет звертався до нащадків, у прийдешнє, - він закликав не забувати минулого, в якому й історичні уроки, і зразки й опора для майбутнього.
Це він, Кобзар, залишив послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», яке висічене на скрижалях історії як заповідь, як молитва, як невимовна істина. 
Але ми самі собі вороги. Ми не прислухалися вчасно до слів співвітчизника, і як наслідок – поділена Батьківщина, розорена набігами ворожих військ, розкрадена не тільки польськими жидами, але й власними панама, попадала під вплив різних політичних течій, змінювала настрої. А всі, хто намагався взяти Україну в руки з метою об’єднання, згодом продавали її або мовчки тікали від сорому і жаху.  
Але ж тікали не лише урядовці! Так, я перегортаю сторінки історії назад без страху (той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього), щоб засвідчити, що про єдність «щирі» українці тоді навіть й гадки не мали. Зараз ми гордо називаємо їх емігрантами. Вони, рятуючи свою шкіру, тікали, не озираючись назад: вони – письменники, громадські діячі, науковці – нібито вирішували долю України закордоном, але хіба після цього їх можна назвати справжніми патріотами? Вони залишили рідну країну без підтримки; їх сльози не окропили її землі, їх кров не лилася у боях за об’єднання України. Куди вони зникли, коли Батьківщині необхідні були захист і любов? За океан! Далеко-далеко, у безпеці, де не лунали постріли і не кричали люди: «За Україну!». Їх просто не було. Мабуть, цих людей охопив жах, але ж треба вміти розділити біль з рідною землею, яка тебе зростила. 
Не зраджуй землю, що тебе зростила, 
Не залишай нікого у біді! 
-   чуємо у відомій сучасній пісні.
А ми й досі рахуємо, скільки українців у Канаді, в Австралії, у США. Та хіба можна цим пишатися? Кажуть, що нашого цвіту по всьому світу, але плоди збирає не Україна, а якась інша заморська мати. 
Ви розлетілися по всьому світові без наміру повернутися! Об’єднаймося й створімо одну єдину державу. Навіщо сотні діаспор? Ми – одна країна. Ми всі нащадки Тараса! Дуже вдячні вам за ваші винаходи, але повертайтеся, адже ваші здобутки необхідні також на рідній землі. Славімо разом Україну, а не Канаду та США. Земля чекає на вас, зробіть їй крок назустріч!  
Та навіть ми, живучи на рідній землі, вдихаючи її повітря, зазвичай не цінуємо й не помічаємо ту красу, що нас оточує. Єдине, що хвилює наші душі, - гроші, влада… Ми кожного дня захищаємо власні амбіції, не звертаючи увагу на чужі думки, сваримося через місця в Раді, б’ємося за щось вигадане, несправжнє. І кожен – сам за себе. Ані допомоги, ані доброго слова у підтримку. Жадібні, скупі та мізерні люди стали! Не таких виховувала ненька-Україна. Вона хотіла, щоб ми гідно відстоювали свої інтереси, але ж не всупереч своїгромадянам! А люди безжалісно, зі злобою в очах, ділять Батьківщину на шматки, голосно сперечаючись на весь світ, кому дістанеться більша частина. Чому так? Історія, на жаль, нікого не навчила. Хоча й добре била по наших спинах впродовж кількох століть. Роки йшли, а ми мовчки спостерігали зі сторони за швидким перебігом подій. Ми так довго були бідними, що нарешті отримавши незалежність, отримавши в руки країну, вирішили бездумно розділити її, навіть не встигнувши об’єднати.  
Та й манкуртів вдосталь у нас. Вони не втекли, ні. Навпаки! Вони зрозуміли, де можна легко збагатитися, отримати все бажане, а вже потім, не озираючись, - за океан.  
Мені соромно за свою націю. Я – українка, і я пишаюся цим. У моїх судинах тече гаряча козацька кров, мої предки боролися за незалежність, дивлячись смерті прямо у вічі, мої прабабусі співали веснянки, сплітали барвінок у віночки, низько-низько вклонялися землі та дякували їй, що годує їх, пестить, оберігає. Сьогодні про це вже ніхто не згадує. Всі ніби змовилися: байдуже заплющують очі та відвертаються. Відвертаються від власної матері, яка дала їм життя! Ваші ж ноженята торкалися її землі, коли робили перші кроки! Але ж саме ваші ноги затоптували беззахисні, ніжні квіти… 
Я - людина, і я маю право висловити свою думку. Я б мовчала, але сльози на очах не дозволяють мені це зробити. Я молю Бога і не втрачаю надії, що ви, брати і сестри, зрозумієте, що втрачаєте. Невже ваші душі настільки черстві?! Ніхто нічого не зможе у вас відібрати, якщо ви об’єднаєтеся заради порятунку розуму й душі.  
Каріна Колосовська

  
P.S. Воля, незалежність... Не просто милі серцю кожної людини звукосполучення, це ті поняття, що визначають рівень суспільної свідомості. В ім'я волі, незалежності людська особистість споконвіку жертвувала всім - шматком заробленого в поті чола хліба, родинним затишком, не шкодувала життя, аби тільки не почувати себе підневільною, від когось залежною. В ім'я тієї ж волі люди гуртувалися в громади, викохували в собі свідомість такого поняття, як наша земля, наша держава і в ім'я незалежності єдналися, і збройно ставали на захист своєї землі від поневолювачів. Будьмо відверті й зізнаймося самі собі: наш, український, народ пустив за вітром величне й вагоме поняття - потребу суспільної єдності в ім'я державної незалежності, а відтак і особистої свободи.
    Тарас Шевченко – народний поет. Уже назва його першої збірки «Кобзар» свідчить про те, що поет писав про народ і для народу.
У своїх творах він випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії. Давня, вільна Україна, Україна, що її захищали славні козацькі полки від усіх ворогів її свободи, Україна, огорнена таємничими переказами й опромінена сяйвом великої слави, - це був образ, що мусив захоплювати й подальші покоління українського народу. Цей образ мусив будити в українського народу тугу за новою, так само вільною Україною. У поезії Тараса Шевченка українська свобода не мертва, а живе - так, як завжди живе все те, що співає народ. 
    Вихід "Кобзаря" був подією унікального значення в історії української держави. Шевченко змусив своїх колег бачити в народі не лише барвисті звичаї, а і його страждання. В історії козацтва він шукає не романтичних героїв, а уроків, що ведуть до кращого майбутнього. Україна для нього не просто мальовничий регіон Російської імперії, а край, що може й має стати незалежним. 
Він сказав за всіх: і за тих, хто стогнав, і за тих, хто безсило проклинав, і за тих, хто терпів страждання мовчки, і за своїх земляків, і за інших поневолених царської Росії, за своїх братів-кріпаків, за всіх, хоч би до якої нації – української, російської, польської, казахської чи іншої – пригноблені належали.
Творчість Шевченка пробуджувала і пробуджує в українського народу соціальну і національну свідомість, закликає до боротьби. Життєвий та мистецький подвиг Шевченка у тому, що він не просто творив, а був змушений виборювати саме право на творення національної культури України.
Зникло кріпацтво, скинули з трону царя, Україна стала незалежною, українці стали іншими. Змінились життєві цілі, прагнення, орієнтири. Але твори, які написав Шевченко, не втратили актуальності.
Навпаки, за сучасних умов, вірші набувають нових, свіжих барв і гострого смислового наповнення.
Поезія Тараса Шевченка - поєднання болі і любові автора до України та народу. Душа його болить за свій народ, за неньку-Україну. З його уст лунає заклик схаменутися. Україна – це «тихий рай», але за власними здирницькими інтересами люди не помічали і не помічають цього.
Страдницька доля Тараса Шевченка є частиною долі багатостраждальної України. Шевченко – це символ чесності, незламності, самовідданої любові до Батьківщини і священної ненависті до її ворогів. Таким лютим ворогом рідного народу великий поет вважав насамперед самодержавну Росію. Ми бачимо, що минуло багато років, але майже нічого не змінилося. І зараз гостро стоїть питання перерозподілу території, на якому наполягає Росія. Вони відібрали у нас Крим, зараз проливається кров українських «кіборгів» за долю Донбасу. Який наступний крок? Звідки чекати нового удару?
Ми всі маємо знайомих на терені Російської федерації, і вони, так як і ми, не хочуть війни, вони хочуть миру. Виходить, що у світі знову панує панство, яке робить зі своїми рабами все, що захоче.
Та ми живемо у XXI сторіччі, ми – українці, нас виховують на традиціях дружби, любові, справедливості. Ми впевнені, що на Землі є люди, які здатні зупинити кровопролиття, в ім’я всього живого.
Сьогодні завдання кожного українця не стояти осторонь, не бути багатослівними патріотами, а долучатися до допомоги українським хоробрим хлопцям-патріотам, які відстоюють кордони нашої держави у нелегкій, лукавій війні з російським агресором. Рік назад ми пережили Революцію Гідності, але уже всім зрозуміло, що тоді був тільки початок. То був початок пробудження чогось могутнього, величного, всенародного… Початок справжньої незалежності країни (хоча ми вже офіційно 23 роки незалежні).
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля. 
Експерти кажуть, що не один рік триватиме АТО, не один рік ми будемо ставати на ноги. Але то нічого… Наш народ готовий до боротьби, він наполегливий і терпеливий. Ми молимо Бога, щоб нога ворога не ступала на українську землю і щоб, нарешті, рідна ненька-Україна позбулася зрадників.
Цього року діти України просили у Святого Миколая і Діда Мороза закінчення війни на сході країни. Нам не треба дорогих подарунків, ми хочемо, щоб наші тата були разом з нами і нашими мамами. Ми віримо, що вони сміливі і підуть за Україну та за нас в бій, але мріємо, щоб швидше відпала така потреба, щоб нарешті світ почав жити за законами правди і толерантності. Хай кожен має міцну родину, тата і маму, а головне, щоб у світі була УКРАЇНА.
І забудеться самотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю.
























Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)